Дракони ностальгії

З серією Dragonlance у мене пов'язані теплі і детальні спогади. Колись давно (середні класи школи) я випадково натрапив на ці книжки на славнозвісній "Петрівці". Вірогідно, купився на обкладинку, взяв першу трилогію для проби і одразу загубився у вигаданому світі Крінн. Поличка почала поповнюватись новими корінцями.

Пізніше під скептичні коментарі батьків я потягнув книжки у рюкзаку з Києва до Одеси - до свого друга дитинства, щоб познайомити його з цією історією. І відтоді ми вже разом обговорювали пригоди, читаючи й перечитуючи чергові томи серії.

Якби в ті часи ми були знайомі з D&D, то абсолютно точно розпочали б власну кампанію, розвиваючи і доповнюючи власне світобачення Крінну. Але жодної додаткової інформації ні про авторів, ні про книги - які починались створюватися саме як додаток до модулів AD&D - ми не мали і сприймали все, як то кажуть, as is.

Після того как Wizards of the Coast анонсувала нову книгу в сетингу Dragonlance для 5-ї редакції D&D, мене раптом потягнуло перечитати хай не серію, але хоча б першу книгу - бо я розумів оманливість цих поривів. Подумав, що спробую перший том і якщо все складеться, піду далі.

Мене вистачило рівно на половину книги.

Спочатку вона дарувала затишне відчуття через відлунки минулого. Через якісь раптові образи і епізодичні спогади "того, як було", які виникали, один по одному, спливаючи з глибин пам'яті. Вони були пов'язані навіть не стільки з безпосереднім сюжетом книги, скільки з обставинами її читання "тоді".

Цей приємний флер тримався недовго.

Dragonlance вшановують як класику. Але книжка, якщо чесно, зістарилась вкрай погано. Сетинг, персонажі, сюжет прості, пласкі, де-не-де не витримають критики, навіть якщо читати книгу через оптику ностальгії. А якщо увімкнути оптику сучасну - то й поготів.

Власне, ця сучасна оптика доволі швидко підкреслила для мене всі недоліки, миритися з якими сьогодні неможливо. Я трохи понастольгував і відклав книгу, бо деякі речі варто лишати в минулому.

І це стосується не тільки старих книжок, звісно.